ВСТУП

Води Акшара – безмежні і невичерпні Води Безкінечного. Проявляючись, як Космічна свідомість, потоками виливають вони на нас своє єство, обдаровуючи відчуттям присутності і усвідомленості існування.

Ми знаємо, що ми є! Ми відчуваємо життя і переживаємо його аспекти. Однак повнота життя можлива тільки тоді, коли є повна усвідомленість самого себе. За усвідомленістю приходить відновлення втраченої цілісності, і маленька водойма перетворюється на океан, на безмежні і невичерпні Води Акшара!

***

Дві жаби, через необачність, вскочили до горщика з сметаною. І що б вони не робили, їхні спроби вибратися звідти не приносили жодного результату. Одна з жаб змирилася зі своєю долею, перестала боротися і потонула в густій сметані. Проте друга жаба вибрала інший шлях. Вона не припиняла робити спроб, і активно намагалася вибратися. Мало-помалу сметана від її активних рухів почала збиватися на масло. Коли грудочка масла остаточно сформувалася, то жаба відштовхнулася від неї, та й вискочила з горщика.

Ця, можливо і не вигадана історія – гарний урок для всіх, хто прагне реалізуватися. Якщо наміри чисті, а серце сповнене рішучості, тоді немає нічого неможливого. Інколи буває так, що здається – все! ...кінець! Але несподівана підтримка, котра іде незрозуміло звідки і відчуваєш її, як тепло, що нуртує з середини, змушує рухатися далі й далі. Згодом помічаєш, що щось таки є. Що в густій сметані невизначеності є щось надійне і сповнене Сили. Разом з відчуттям Сили приходить і звершеність.

Одного разу мені довелося побачити подібну історію на власні очі.

Для того, щоб отримати підказку чи якийсь знак я вирішив прогулятися на природі. З твердим наміром відправився на прогулянку. Ноги самі вели туди, куди їм було потрібно. Я пройшов повз людські городи, аж до самого лісу. Нічого особливого, здається, навколо себе не помічав, але ідучи по лісі, ближче до річки, здалеку запримітив повалене дерево. Підійшов ближче. Дивлюся. Гарно бобри попрацювали. Хоч раніше такого не бачив, проте здогадатися, хто це зробив, було не так вже й важко, на стовбурі залишилися сліди від зубів. Дерево доволі товсте, тож мене вразив обсяг роботи пророблений цими тваринами. Я так захопився їхньою роботою, що аж навіть забув про "намір" з яким відправився на прогулянку.

Навколо були повалені дерева. Виявилося – це також робота бобрів. Дерева так майстерно оброблені, що здавалося без спеціального обладнання тут не обійшлося.

Найбільше мене притягувало дерево, яке я запримітив з самого початку. Воно відрізнялося від інших, опрацьованих бобрами, тим, що, падаючи, приземлилося на дерево, яке росло нижче і гарно повисло на ньому. Так, бобрам не пофортунило! Скільки проробленої роботи, таке "жирне дерево" і все дарма! Скористатися цим деревом і результатами своєї праці бобрам не судилося. Надто високо воно висіло для них. Дивлячись на дерево, я ніби щось починав розуміти. І раптом мене осяяло! Не зважаючи на невдачу, бобри не відмовилися від своєї роботи. Відсутність результату не зупинила їх. Навіть більше, бобрам навіть і в голову не приходить, що вони можуть це не зробити чи відмовитися від роботи й сказати: "не хочемо бути бобрами, хочемо робити щось інше, хочемо, як білки або лосі".

Без гордині, без відчуття власної значущості, бобри діють згідно зі своєї дхарми і, не зважаючи на невдачі, завжди реалізовують задумане. Непохитний намір і відсутність саморефлексії неодмінно приводять їх до успіху.

Отак невидимий Вчитель дав мені знак і підказку заради яких я вирушив на прогулянку. Природа розкрила свою мудрість, і я подякував за чудовий урок.

Якщо бути уважним, то всі необхідні уроки ми можемо отримувати самі. Простір постійно посилає нам свої сигнали. Як радіоприймач налаштовується на певну частоту, так і ми можемо зчитувати з Простору все, що нам необхідно. Між нами і Ним можна поставити знак дорівнює, бо все, що існує, є частинкою нас самих, так само, як і ми є частинкою Всього.

Будь-які думки, ідеї чи творчі задуми, здається, виникають нізвідки, але вони існують споконвічно. Тому те, що ми творимо, належить не тільки нам, воно по праву належить всім. І найкраще, що ми можемо зробити – це бути провідником і посланцем Безкінечного.