Все найкраще, що може бути в житті, трапляється між вчителем та учнем. Це буде на найвищому рівні, й про тих двох не можна нічого сказати.
Пайлот Бабаджі (Кундаліні)
Справжні Маха Йогі нікуди не йдуть. Вони можуть залишити своє тіло, перебуваючи в самадхі, та знову в нього повернутись. А можуть повернутись і в інше тіло, або створити собі інше тіло, залишивши попереднє, якщо в цьому є потреба. А можуть продовжувати свою роботу не маючи грубого фізичного тіла. Шляхи Великих Йогі не піддаються логіці та звичайному людському сприйняттю. Щоб зрозуміти їхні ігри, необхідно досягнути висот духу.
Ті, що перемогли смерть та вийшли за межі розуму, більше не обмежені смертним фізичним тілом. І коли вони залишають своє грубе тіло, то насправді нікуди не йдуть. В такому випадку звичайні людські очі бачать смерть, але божественне око бачить зовсім інше. Ця здатність, – бачити те, що приховано, – може бути вродженою, але може бути й розвиненою та відкритою через практики і силу наміру.
Велика вдача зустріти у своєму житті реалізованого Майстра. І насправді все, що нам треба, – це його дотик (дікша). Дотик Майстра має в собі всю потенцію і все необхідне для реалізації учня. Благословіння Майстра – це шактіпат (передача енергії), ануграха (благодать) та кріпа (милість). Майстер стає мостом для учня (шішья), по якому той має пройти на інший берег. Але якщо учень буде будувати собі дім на мосту чи храм для поклоніння, то просвітлення ніколи не прийде. Залишаючись весь час на мосту не трапиться те, заради чого Майстер з’явився в житті учня. Коли Гуру взяв на себе відповідальність за учня, він став зв’язаним. Але Гуру хоче бути вільним, тому наша реалізація і наша свобода – це його свобода, це його танець звільнення. Тому Гуру – це тільки міст до нас самих, але не кінцевий пункт нашої подорожі.
Стосунки між Гуру та учнем незбагненні, і тільки ці двоє знають, що відбувається між ними. Така безсмертна містерія не обмежена смертним тілом. Їхні стосунки виходять за рамки розуміння, це за межею, де закінчується компетенція розуму. Коли Гуру залишає тіло, то це не закінчення, а початок нової глави відносин між учнем і Гуру. І в цій главі може трапитись будь-що!
Розум сприймає Гуру як особу. Пайлот Баба, як Гуру, уже давно не особа, він користувався цією формою лише для певних потреб, але він давно уже не те, що бачать очі. Раніше Баба приходив до своїх учнів, а тепер учням необхідно іти до нього. І все це можливо. Всі необхідні інструменти для цього Гуру дав. І той, хто дійсно прийшов до Пайлота Бабаджі, щоб стати його учнем та досягнути Найвищого, неодмінно досягне успіху, адже благословіння Бабаджі – це завжди 100%. Бабаджі ніколи не благословляв інакше!