Щоб лампочка світила, у провіднику, що до неї підведений, має бути електричний струм. З фізики ми знаємо, що електричний струм – це впорядкований рух заряджених частинок, і він виникає лише тоді, коли електрони однонаправлені. У провіднику, в якому немає струму, вектори напрямку енергій заряджених частинок не однонаправлені. Такий хаотичний рух частинок у фізиці називається броунівський рух.
Отже, немає струму – не світить лампочка, не працює двигун, та й нічого не працює і не може зрушити навіть з місця. За аналогією з провідником, людина теж не може засвітити лампочку своєї природи та зрушити з місця, якщо не впорядкує і не однонаправить свої енергії. Ця неможливість полягає в тому, що енергії звичайної людини мають вигляд хаотичного руху електронів у незарядженому провіднику, де нічого не відбувається.
Кожної миті на поверхні нашої свідомості виникає безліч думок. Цілий світ є в середині нас, і в цьому світі відбувається постійна гра стихій. Біль і радість, перемоги й поразки, здобутки та втрати – постійні супутники людини, що потрясають всю її природу. І так, рухаючись від однієї крайнощі до іншої, розум змушує свого власника кружляти по колу. В Бгагавад-Гіті написано, що розум – друг, а також і ворог людини. Для того, хто підкорив свій розум, він є найкращим другом, і найзапеклішим ворогом є розум для того, хто втратив контроль над ним. Сила розуму велика. І якщо ця сила не скерована, якщо вона не згармонізована і не однонаправлена, то людина не зможе пробудити в собі цю приховану сакральну силу.
Шак'ямуні Будда запитавс у свого учня: "Скажи, чи можна назвати людину великим воїном, якщо він переміг по тисячу суперників у тисячі битв?" "Так. Можна назвати такого воїна великим," – відповів учень вчителеві. На що Будда промовив наступні слова: "Кажу тобі, що той, хто переміг самого себе, приборкавши свій розум, – більший воїн!" Далі в Дхаммападі Шак'ямуні Будда ніби повторює сказане учневі: "Благородні сінхські скакуни, великі слони, смиренні мули – благо, але кращий за них той, хто приборкав себе. Бо з цими тваринами не досягнути того краю, в який може потрапити той, хто приборкав себе практикою і безпристрасністю."
Велика сила прихована в контролі над розумом. "Бо по правді кажу вам, що коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: – перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!" – промовив Великий Йогі із Назарету.
Та віра, про яку говорив Ісус, – це санкальпа. Санкальпа – це сила думки, або сила направленої думки, і це ж є сила волі – непохитної волі. Йогини цю силу санкальпи відкрили дуже давно і розвинули до досконалості. Ця сила може повністю впорядкувати частинки нашого провідника і зробити нас божественними.
Санкальпа розвивається і зміцнюється регулярною практикою. Регулярність має ключове значення. Йогини приділяють цьому особливу увагу. Регулярність є потрібною умовою, яка упорядковує наше життя. Коли ритм встановлений, то енергії життя разом з матерією свідомості стають однонаправленими, схожими на провідник, по якому протікає електричний струм.
Дихання і ментальні процеси тісно пов’язані між собою. Те, що відбувається у внутрішньому світі людини, має свій відбиток в процесах дихання: частота, глибина дихання тощо. Уявіть, як дихає людина, коли гнівається, і як дихає, коли їй приємно і спокійно. Також є й зворотній зв'язок між диханням і розумом. Тобто, контролюючи дихання, можна контролювати процеси в нашому внутрішньому світі. Та частина йоги, яка займається цим, називається пранаяма. Через пранаяму можна однонаправити енергії всередині себе і спрямувати їх до досягнення найвищого, і врешті решт зробити трансцендентний стрибок в самадхі. Самадхі – це вища і остаточна ціль йоги.
Регулярна практика створює однонаправлений рух заряджених частинок, і потік думок стає структурованим – так можна повністю взяти під контроль розум. Тоді розум і сила думки стають знаряддям в наших руках. А коли це трапиться, тоді санкальпа (сила наміру) стає неймовірно могутньою.